Дивовижна історія про те, як дружина витягує боксера з того світу

Російський боксер Магомед Абдусаламов після травми отриманої у 2013-му році в бою з Майком Пересом (21-2-1, 13 КО), з родиною живе і відновлюється в США.

Його лікування обходиться в 20-30 тисяч доларів на місяць, йому допомагали промоутер Андрій Рябінський, боксери Сергій Ковальов, Руслан Проводніков та інші. Дружина боксера Баканай Абдусаламова розповіла, як її чоловік повертається до життя.

- Я відразу зрозуміла: щось пішло не так. Я знаю свого Магу. Він не сідає після раунду, коли відчуває себе добре, у нього навіть інтерв'ю про це брали. А тут він одразу сів. Одночасно показали його обличчя - його очі якимись втраченими виглядали. Взагалі все було не так в цей день. Донька 10-місячна плакала, вередувала. Кажуть же, що діти все відчувають.
Навіть на звичайній роботі ти не знаєш, що буде завтра. Можна вийти на вулицю і машина зіб'є. Але, звичайно, я за нього боялася. Одного разу, коли він потрапив у нокдаун, подумала: «Все, кидаємо бокс. Не потрібен нам більше бокс ». Я в положенні тоді була, плакала сильно. Але він би все одно залишився боксувати. У нього була мета стати чемпіоном світу. У нього були вболівальники, все заради них. Він говорив, що не може їх підвести.

Він ніби добре себе почував. Я у нього постійно запитувала після боїв: "Болить голова?". Він говорив: нічого не болить, нормально все. Якби я знала, що таке з ним трапиться, то в печері б який-небудь закрила.

Суд іде, але про це я нічого не можу говорити. Все тільки через адвоката.

Пам'ятаю, коли він лежав у реанімації, нам не дозволяли нічого, навіть помацати його. Він був весь опухлий. Навколо лід, під ним ковдру з льодом, сам він крижаний. Це все було потрібно, тому що у нього після операції піднімалася температура.

Я на нього дивилася і не вірила, що це мій Мага. Все було ніби уві сні. Стільки трубок, стільки крапельниць на ньому. Я не розуміла, як таке могло трапитися з моїм сильним і красивим Магомедом. Їздила до нього в лікарню по швидкісній трасі, на яку він мені раніше не дозволяв виїжджати. Але мені доводилося. Година туди, година назад.

Через два місяці нас перевели в реабілітаційний центр. Там було менше трубок, але він все одно не ворушився. Пам'ятаю, яка була палата: він лежить і ще троє. Показувала йому різні кольорові паперу, говорила: подивися на червоний, на жовтий, на зелений. Хотіла зрозуміти, розуміє він, бо лікар сказав: він зараз не може думати, у нього пошкоджене місце, яке відповідає за мислення. Запитую у Магомеда: скільки буде два плюс два? Три плюс один? Він відповідає, ворушить пальцями, ледве-ледве, але показує. Показую його лікаря, кажу: "Бачите, а ви сказали, що він не може думати". Лікар дивується: "Нічого не можу сказати".

Він погано відкривав очі. Відкрив один, другий не відкриває. Як з'ясувалося, у нього рідина була в мозку і голові. Коли він відкрив очі, це, звичайно, була радість. Коли він перший раз мені тихо щось сказав, я від радості танцювала навколо його ліжка. Він на мене дивиться і ніби показує: що з тобою, ненормальна, чи що?

Нас начебто виписали у вересні 2014-го, я забрала його додому. Потім виявилося, що в першій лікарні, де він лежав у реанімації, допустили пролежні на куприку. Довго лікували, потім у листопаді зробили операцію. Усередині інфекція - ще два місяці лежали в лікарні. Нам вже говорили, що у нього там мало не сепсис в крові. Трохи сама з інфарктом не злягла. Потім йому сказала будинку: 2Все, Мага, досить уже".

У листопаді-грудні минулого року йому стало гірше. Добре, що коли викликаєш 911, вони приїжджають за одну хвилину. У нього тиск впав, інфекція якась, він лежав у реанімації просто ніякий. Я сиділа, ридала і думала: "Ми ж тебе витягли, чому знову?". Але ми пройшли і це.

Зараз у дітей канікули в школі, а зазвичай мій день починається о сьомій. Я відправляю дітей до школи з сніданками, потім починаю його годувати, вмивати і голити. Він у мене як депутат Народних Зборів повинен бути, кожен день поголений. Одягаю його, потім процедури, потім в реабілітаційний центр. Там він займаємося, десь за годину втомлюється, їдемо додому обідати.

О 4 годині у нас ліки. Коли погода гарна на вулиці, виходимо з дітьми в парк погуляти. Я включаю музику, діти танцюють, він посміхається, йому подобається дивитися на дітей. Увечері вечеря і сон.

Вночі я ставлю будильники, бо мені кожні дві-три години треба його повертати, щоб пролежні не утворилися.

Ми живемо в будинку в одного Магомеда, Аміна Сулейманова. Він допомагає мені піднімати Магомеда з ліжка, садити його у ванну. Він на руках його садив в машину, допомагав возити в реабілітаційний центр. Медсестра іноді приходить, але без його допомоги я б не впоралася. Я ж і по-англійськи тоді толком не могла говорити.

Прямо зараз Магомед лежить в залі на дивані, діти лежать на іншому дивані і дивляться фільм. Він вже може обійняти, посміхатися. Але у нього права сторона тіла зовсім не працює: ні рука, ні нога. Він навіть коли посміхається, то тільки однією стороною. Ліва сторона працює, але він не може, наприклад, встати сам. Він навіть сам сидіти поки не може, я його притримую. Коли ми розмовляємо, він дуже тихо говорить. Оточуючі не чують, а я його розумію, звикла. Їсти ми почали зовсім недавно, а до цього у нього була трубочка в шлунку, йому наливали туди рідку їжу. Пити він теж не міг.

Пам'ятаю, як мріяла, щоб він очі відкрив, щоб пальцем поворухнув. Він тоді нічого не міг робити, а зараз він у свідомості, я постійно йому щось шепочу, діти бігають навколо нього, він посміхається. Для його ситуації це вже великий прогрес. Найважче, звичайно, позаду. Але попереду велика робота. Я хочу, щоб він встав і ходив.

В Америці, коли він тільки поступив в лікарню, ми бігали за лікарями, питали, що буде, а вони не могли навіть сказати, чи залишиться він живий. Не хотіли брати на себе відповідальність. Тільки один лікар сказав: "Потерпіть, почекайте, він молодий, сильний". Теж невпевнено, але хоч трохи нас підтримав. Ще один лікар недавно сказав мені: "Чесно кажучи, він ходити не буде". Я кажу: "Давайте згадаємо, що він і жити не повинен був".

Іншого лікаря днями запитую: "Як гадаєте, коли він буде ворушитися?". Він каже: "Давай я покажу тобі картинку його мозку". Показав, що у нього пошкоджена ліва частина, там є промежуточек, де мозок помер, там рідина. Є інша зона, там все темненьке, лікар сказав: "Будемо сподіватися, що посвітлішає і щось зміниться". Я кажу: "Давайте подивимося не так на картинку, а на нього. Місяць тому і зараз - бачите різницю?". Лікар: "Так, я бачу різницю, він краще виглядає". Я кажу: "Тоді вимикайте свою картинку. Будемо дивитися на нього".

Абдусаламов до фатального бою





джерело: sports.ru